ВІРШІ МАРІЇ ЄРМАКОВИЧ

Продовжуємо радувати наших читачів віршами  талановитої саджавчанки. Особисто у мене, коли читаю чи слухаю цю поему, завжди навертаються сльози.

ПОДАРУНОК

Поема-балада

Стареньке містечко.Химерні будівлі довкола.

Он там, недалечко «Зелена аптека» і школа.

Готель, перукарня,салони краси і «Велмарти»,

За рогом—кав’ярня і гойдалки із лунапарку.

Ліворуч—будиночок сірий, віконця маленькі,

Там дах почорнілий, а двері скрипучі, старенькі.

На дверях табличка:

«БУДИНОК ДЛЯ ПЕРЕСТАРІЛИХ».

В подвір’ї капличка для літніх, давно посивілих

Бабусь й дідусів, що покинули діти чи доля.

Вони—звідусіль. Синьоока  бабусенька квола

Стоїть за парканом, вдивляється в ауру шумну,

Сльозинки ллє градом.

Дивитися важко і сумно.

Та враз стрепенулась бабуня, припала до тину,

Назад похитнулась—побачила рідну дитину,

Що йшла у притулок, усміхнена краля чарівна,

(маленький пакунок в руках),

мов заморська царівна.

Сердешна бабуся від щастя не вимовить слова.

А згодом: «Настусю! Я миттю зберусь, я готова!»

Вона поспіша, оббиває об камені ноги,

Тріпоче душа—вже ввижаються рідні пороги.

За руку взяла свою матінку пані тендітна,

В прикрасах сія її сукня, як небо, блакитна.

Шепоче на вухо зманіжена доня тихенько:

«Кріпись, мамо, духом. Куди я візьму тебе, ненько?

У мене є справи, літаю в Панаму, до Риму…»

А далі лукаво: «Матусю, я світська людина.

Літ з п’ять поживи ще ось тут, є у тебе притулок.

Не плач, не тужи,я прийду.На! Візьми подарунок:

Цукерочків трішки, гарненька квітчаста хустина,

Солодкі горішки, на свята новенька кофтина».

Не глянувши в вічі, прощалась: «Пора мені, мамо».

Крутнулася двічі, хутенько подалась за браму.

Даруночок доні бабуся до личенька тулить,

До серденька горне, неначе дитятко голубить.

Іде у капличку молитись, щоб там, у Панамі,

Її блудну дочку, бува, не накрило цунамі.